(Юрій Немирич)
Ці погляди Юрія Немирича знайшли відображення у найвідомішому його творі — трактаті «Discurs de bello Moscovitico» («Роздуми про війну з московитами»). 20-річний юнак (!) досліджує державний устрій і військо московитів: «Непідконтрольний законам священний характер країни так зміцнює владу, що, сповнені забобонної шани, вони ні свободи не прагнуть, ні неволі, само собою зрозуміло, дарованої Богом і царем, не відчувають і не уникають. Звідси цар такого схильного до забобонного страху народу втішається надмірним славослів’ям і найбільшою, порівняно з іншими, могутністю». Юрій Немирич віддає перевагу державному устрою Речі Посполитої — монархії, але де-факто республіки зі всесильним сенатом, хоча й вказує на значні її недоліки.
А вже 1634 року він повертається на Батьківщину і на чолі своєї хоругви бере участь у Смоленській війні з Московією. 1636 року обраний депутатом Люблінського трибуналу, хоча цьому протидіяли фанатичні магнати-католики. Король Владислав IV Ваза, людина дуже поміркованих поглядів і прибічник толерантної позиції щодо протестантів і православних, вважає за необхідне захистити молодого воєначальника. Юрій Немирич продовжує підтримувати социніанські громади, стає одним із засновників школи в рідному Черняхові та Киселинської академії на Західній Волині (у Киселин переїхала з Ракова академія, діяльність якої заборонив варшавський уряд за намовленням отців-єзуїтів). Із 1641 року — він київський підкоморій.
1648 рік став доленосним для Речі Посполитої — і не тільки через початок повстання під проводом Богдана Хмельницького. На елекційному з’їзді у Варшаві були прийняті додаткові постанови до закону про віросповідання, які фактично заборонили відправляти служби антитринітаріям, як таким, що не визнають догму про святу Трійцю. Поки що Юрій Немирич лояльний і навіть виступає проти Б.Хмельницького «як генеральний полковник» військ, зібраних київською і волинською шляхтою, приймаючи участь у Зборівській битві. Та спроби магната зайняти позицію третейського судді в конфлікті, його поміркована позиція щодо козацтва призводять до розриву з Варшавою. 1655 року він переходить на бік шведського короля, лютеранина Карла Густава, який разом із трансильванцями Юрія Ракоці захопив мало не всю Польщу (перечитайте «Потоп» Генріка Сенкевича). Юрій Немирич звертає свої помисли до держави Богдана Хмельницького. Йшов 1657 рік. Недовгий час до смерті гетьмана він уже в Чигирині, де приймає православ’я і готує договір зі Швецією та Трансильванією про союз і визнання України незалежною державою. Як писав Ігор Лоський у своїй праці «Юрій Немирич — канцлер Великого князівства Руського» (Львів, 1928): «Москва культурно була занадто чужа Немиричеві, і він прекрасно бачив московську тактику поширення хаосу на Україні шляхом підбурювання козацької черні проти старшин. Що стосується Речі Посполитої, то хоча культурно вона була ближче Немиричеві, але... політично тодішня Польща мало відповідала державним ідеалам...». І після того, як гетьман Іван Виговський пішов на денонсацію договору з Кремлем, саме Ю.Немирич став його правою рукою у міждержавних відносинах. Він і став, разом із Павлом Тетерею, біля витоків Гадяцького договору 1658 року про федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського. Українські землі отримували б свій уряд (Раду), гетьмана, канцлера (Ю.Немирич був першим претендентом на цю посаду), судову владу, дер ... Читати далі »
