Либонь, уже десяте літо,
Як людям дав я «Кобзаря»,
А їм неначе рот зашито,
Ніхто й не гавкне, не лайне,
Неначе й не було мене.

— Мій боже милий! як хотілось,
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре; щоб я знав,
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?..
Бо хоч зостаріюсь затого,
А ще не знаю, що роблю.

Мій Боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову.

(Т.Г. Шевченко)

Сьогодні велике свято. Сьогодні свято, яке не ділить Україну на захід і схід, яке визнається усіма політичними партіями країни і не потребує пояснення. Мало хто буде сперечатися про велич  і значущість цього дня й тим паче ніхто не зможе заперечити геніальність Тараса Шевченка, який з'явився на світ рівно 196 років тому. Поет, письменник, художник, художник, громадський діяч. Скільки він зробив для нашого народу! Як склалася б доля України, якби не народилася ось ця одна-однісінька людина? Остап Вишня про славного Кобзаря писав: "Т.Г.Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю. Що це — бідність?! Ні, це якраз велике багатство нашого народу, коли одна людина підставляє свої могутні плечі за цілий народ! Який же він могутній — народ наш! Умирав уже, царі його додавлювали, а він узяв та й дав Шевченка! І ожив народ, і розцвів народ! Бо — він народ!" Українці – самобутня нація, зі СВОЄЮ МОВОЮ, ТРАДИЦІЯМИ І КУЛЬТУРОЮ. Це і доводив великий поет.

Не вистачає сьогодні Україні нового Шевченка, який би підняв її з колін, допоміг розквітнути.

Так як би там не було, ще не стерлася пам'ять про нашого Кобзаря, провідника народу. Його слова відлунюють крізь століття:

І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

І доки жива ця пам'ять український народ не зникне! 

Слава Україні! Слава великому Кобзарю!